Французька економіка дедалі виразніше втрачає інерцію після кількох років постпандемічного відновлення. Зростання безробіття до 8,1% стало не просто статистичним відхиленням від прогнозів — це сигнал про системне охолодження другої за величиною економіки Євросоюзу. Ринок праці, який тривалий час залишався головним доказом стійкості Франції, почав демонструвати ознаки втоми одночасно у всіх вікових групах.
Особливу тривогу викликає сам характер цього погіршення. Аналітики очікували поступового зниження безробіття після зимового політичного напруження та бюджетних суперечок у Парижі. Натомість країна отримала найвищий показник за останні п’ять років. Для економіки, яка вже кілька кварталів балансує між стагнацією та слабким зростанням, це означає втрату внутрішнього драйвера споживання й інвестицій.
Ситуацію ускладнює те, що французька економіка практично не продемонструвала зростання у першому кварталі року. Бізнес дедалі обережніше оцінює перспективи виробництва, промисловість стикається зі зростанням витрат, а споживчий сектор реагує на інфляційний тиск скороченням витрат домогосподарств. За попереднім аналізом «Дейком», саме поєднання слабкого економічного зростання та погіршення ситуації на ринку праці є одним із найнебезпечніших сценаріїв для європейських економік, оскільки створює ефект затяжного структурного охолодження.
Додатковим фактором тиску стала геополітична нестабільність. Напруження навколо Ірану вже почало впливати на економічні очікування французького бізнесу через ризики для енергетичних ринків і глобальної логістики. Для Франції, де промисловість та транспорт залишаються чутливими до цін на енергоносії, будь-яке нове зростання нафтових котирувань швидко перетворюється на інфляційний удар по підприємствах і споживачах.
Політична стабілізація, якої уряду вдалося досягти після бюджетної кризи на початку року, не дала очікуваного економічного ефекту. Кабінет Емманюеля Макрона уникнув чергового колапсу лише формально: структурні проблеми французької економіки нікуди не зникли. Державний борг залишається високим, промислове виробництво зростає повільно, а бізнес дедалі частіше відкладає великі інвестиційні рішення через невизначеність у Європі та світі.
Французький ринок праці також стикається зі зміною демографічної та соціальної структури. Молодь усе частіше працює за короткостроковими контрактами, а роботодавці обережніше ставляться до постійного найму. Старші працівники, яких уряд намагався довше утримувати на ринку праці після пенсійної реформи, тепер також опиняються під тиском через скорочення вакансій. У результаті безробіття зростає не локально, а одразу по всій соціальній вертикалі.
Франція не є винятком у загальноєвропейській тенденції. У Великій Британії поглиблюється бідність, і мільйони людей уже перебувають у стані крайньої фінансової нестабільності. У Німеччині понад 13 мільйонів громадян опинилися під загрозою бідності, попри формальну стійкість економіки. Іспанія, яка тривалий час демонструвала найкращу динаміку відновлення серед великих економік ЄС, наприкінці весни також зіткнулася з різким квартальним стрибком безробіття.
Ці процеси поступово формують нову економічну реальність для Європи. Після енергетичної кризи, інфляції та високих ставок ЄЦБ економіки континенту входять у фазу повільного виснаження внутрішнього попиту. Поки центральні банки боролися з інфляцією, бізнес скорочував кредитування, а споживачі — витрати. Тепер наслідки цієї політики починають проявлятися саме через ринок праці.
Для уряду Макрона проблема безробіття має не лише економічний, а й політичний вимір. Соціальна напруга у Франції традиційно швидко перетворюється на політичну кризу. Пенсійна реформа, масові страйки, фермерські протести та зростання популярності радикальних партій уже продемонстрували, наскільки крихким залишається баланс у французькому суспільстві. Якщо безробіття продовжить зростати восени, Париж може зіткнутися з новою хвилею внутрішнього невдоволення.
Європейська економіка входить у період, коли формальна стабільність дедалі менше відповідає реальному настрою суспільства. Французькі цифри стали ще одним свідченням того, що криза в ЄС більше не виглядає як тимчасове уповільнення. Вона поступово перетворюється на довгу фазу економічної втоми, де головним індикатором стає вже не інфляція, а здатність людей знаходити стабільну роботу та зберігати базовий рівень добробуту.
