Українська економіка входить у новий етап уповільнення, який уже перестає виглядати як короткострокове коливання. Після кількох місяців крихкої стабілізації індикатори ділової активності знову пішли вниз, а настрої промислового бізнесу демонструють найгірші результати з весни 2023 року. Для економіки, що тривалий час трималася на адаптивності підприємств і поступовому відновленні виробництва, це сигнал про накопичення структурних проблем.
Індекс відновлення ділової активності у квітні впав до мінус 0,11 після трьох місяців коливань біля нульової позначки. Це найнижче значення показника за останні три роки. Опитування охопило 471 промислове підприємство в більшості регіонів країни й показало погіршення оцінок серед великого, середнього та малого бізнесу. Лише мікропідприємства продемонстрували незначне покращення, однак саме вони залишаються найбільш вразливими — їхній індекс зберігається на рівні мінус 0,29.
Сама динаміка ІВДА свідчить не стільки про різке падіння виробництва, скільки про виснаження внутрішнього ресурсу економічної стійкості. Український бізнес після 2022 року навчився працювати в умовах війни, енергетичних ризиків та порушеної логістики. Але нині на перший план виходять фактори, які складніше компенсувати швидкими управлінськими рішеннями: дефіцит робочої сили, дорожчання енергії, тиск на зарплати та слабкий інвестиційний горизонт.
За попереднім аналізом «Дейком», українська промисловість поступово переходить із фази екстреної адаптації у фазу затяжного обмеженого розвитку, коли підприємства вже не скорочуються критично, але й не можуть перейти до повноцінного масштабування. Саме ця «економіка обмежень» дедалі помітніше формує поведінку бізнесу.
Показово, що рівень завантаження виробничих потужностей практично не змінився. Частка підприємств, які працюють на повну або майже повну потужність, у квітні залишилася на рівні 60%. На перший погляд це виглядає стабільно, однак така цифра має інше пояснення: значна частина бізнесу вже досягла межі своїх поточних можливостей і не бачить ресурсів для подальшого розширення.
Особливо гостро проблема проявляється на ринку праці. Для багатьох виробничих компаній кадровий дефіцит став головним обмеженням розвитку. Йдеться не лише про мобілізаційний фактор чи трудову міграцію. Після двох років війни ринок зіткнувся зі структурним браком кваліфікованих працівників, а конкуренція за персонал різко підвищила витрати бізнесу. Для промисловості це означає подорожчання продукції, зниження маржі та стримування інвестицій.
Другий фактор тиску — енергетичні витрати. Підприємства продовжують працювати в умовах нестабільної енергосистеми, високих тарифів і необхідності інвестувати у власну генерацію чи резервні рішення. Для малого та середнього бізнесу це стає особливо болючим навантаженням, оскільки доступ до дешевих кредитних ресурсів залишається обмеженим.
На цьому тлі експорт виглядає чи не єдиним сегментом, який демонструє ознаки пожвавлення. Частка підприємств, що повідомили про зростання експорту, у квітні суттєво збільшилася — з 16,3% до 26,9%. Водночас кількість компаній, які фіксували скорочення зовнішніх продажів, помітно зменшилася. Баланс оцінок експортної активності зріс із нуля до 0,17.
Це частково свідчить про поступове відновлення зовнішнього попиту та адаптацію українських виробників до нових логістичних маршрутів. Однак експортний фактор поки що не здатен компенсувати слабкість внутрішнього ринку. Українська економіка залишається залежною від державних витрат, міжнародної фінансової підтримки та воєнної економічної моделі, де значна частина приватного попиту обмежена невизначеністю.
Для уряду та економічного блоку влади нинішня ситуація створює складну дилему. З одного боку, макрофінансова стабільність зберігається: інфляція контрольована, валютний ринок працює відносно спокійно, а банківська система залишається ліквідною. З іншого — реальний сектор дедалі помітніше демонструє втому від затяжної кризи.
Саме тому нинішнє падіння ділової активності важливе не лише як статистичний сигнал. Воно показує зміну економічної психології бізнесу. Підприємства дедалі обережніше оцінюють майбутнє, відкладають масштабні інвестиції та концентруються на короткому горизонті виживання. У воєнній економіці це означає не обвал, а повільне накопичення внутрішньої слабкості, яка з часом може стати головним викликом для післявоєнного відновлення України.
