В Ізраїлі посилюється тривога через можливість того, що Дональд Трамп спробує завершити конфлікт з Іраном швидкою політичною угодою ще до того, як будуть досягнуті стратегічні цілі, які спочатку визначали сенс війни. У Єрусалимі дедалі частіше припускають: Вашингтон може погодитися на компроміс, який зменшить напругу лише тимчасово, але не ліквідує головні інструменти впливу Тегерана на Близькому Сході.
Ключове побоювання стосується не самого факту переговорів, а їхнього масштабу. Ізраїльські чиновники вважають, що адміністрація Трампа поступово звужує порядок денний — від комплексного демонтажу іранської військової архітектури до набагато вужчого питання контролю над високозбагаченим ураном і безпеки судноплавства в Ормузькій протоці. Для Ізраїлю така зміна означає втрату головної стратегічної мети війни.
Ще на початку кампанії Білий дім формулював значно ширші завдання: ліквідацію ядерних можливостей Ірану, обмеження балістичної програми та припинення підтримки регіональних проксі-груп — від «Хезболли» до ХАМАС. Але в міру просування переговорів акценти змістилися. За попереднім аналізом «Дейком», саме це звуження цілей стало головним джерелом нервозності між Вашингтоном і Єрусалимом, навіть попри формальне збереження союзницької координації.
Ізраїльська сторона побоюється сценарію, у якому Іран збереже частину своєї ядерної інфраструктури, отримає часткове послаблення санкцій і водночас не втратить можливостей для військово-політичного впливу в регіоні. У такому випадку Тегеран не лише уникне стратегічної поразки, а й отримає ресурс для стабілізації власного режиму після місяців економічного та військового тиску.
Особливу тривогу викликає тема балістичних ракет. Саме ракетна програма багато років розглядалася Ізраїлем як один із ключових компонентів іранської системи стримування та проєкції сили. Однак у нинішніх дипломатичних контурах це питання фактично відійшло на другий план. Те саме стосується мережі проксі-сил, через які Іран десятиліттями формував вплив у Лівані, Сирії, Іраку та секторі Гази.
На цьому тлі змінюється і риторика Беньяміна Нетаньягу. Ще перед початком війни ізраїльський прем’єр висував комплексні умови можливої угоди: демонтаж потужностей зі збагачення урану, вивезення запасів, контроль над ракетною програмою, обмеження проксі-мережі та жорсткі міжнародні інспекції. Тепер його публічні заяви стали значно вужчими. У центрі залишилося лише питання збагаченого урану та ядерної інфраструктури.
Це звуження демонструє не лише дипломатичну адаптацію, а й політичний реалізм. В Ізраїлі дедалі очевидніше розуміють: адміністрація Трампа може бути готовою до угоди, яка дозволить оголосити про деескалацію без повного виконання початкових військових цілей. Для Білого дому це шанс уникнути затяжної війни напередодні нового політичного циклу у США. Для Ізраїлю — ризик отримати коротке перемир’я замість довгострокової безпеки.
У Єрусалимі також побоюються психологічного ефекту потенційної угоди. Якщо Тегеран збереже ключові елементи своєї системи стримування, це може бути сприйнято всередині Ірану як доказ того, що режим витримав тиск США та Ізраїлю. У такому випадку влада отримає аргумент для внутрішньої консолідації та відновлення регіонального впливу.
Додаткову напругу створює непередбачуваність самого Трампа. В ізраїльських політичних і військових колах вважають, що американський президент здатний різко змінити переговорну позицію заради швидкого політичного результату. Саме тому в Єрусалимі дедалі активніше намагаються впливати на параметри потенційної угоди ще до її фіналізації.
Паралельно з дипломатичними контактами Ізраїль не виключає нового витка ескалації. У політичних колах країни припускають, що затягування переговорів або спроби Ірану маневрувати між поступками та збереженням військових можливостей можуть знову повернути регіон до сценарію силового тиску. На Близькому Сході це означає лише одне: навіть якщо формальна угода буде підписана, сама війна може залишитися незавершеною.