Поки Росія знову засипає українські міста сотнями дронів і ракет, Володимир Зеленський їздить Європою не по символічну підтримку. Його маршрут останніх днів — це спроба швидко зібрати іншу архітектуру оборони: більше систем ППО, більше грошей на американські перехоплювачі, більше спільного виробництва дронів і ракет, більше промислових рішень, які можуть працювати швидше за класичну західну бюрократію.
Берлін, Осло і Рим у цій логіці — не три окремі зупинки, а три елементи однієї схеми. У Німеччині Київ зафіксував нові домовленості щодо посилення ППО, промислової кооперації, інвестицій у дронове виробництво та PURL; на президентському рівні було оголошено пакет, який AP оцінює у 4 мільярди євро, а серед конкретних контрактів — угода на ракети GEM-T для Patriot вартістю 3,2 мільярда євро та окремий контракт із Diehl Defence на IRIS-T. У Норвегії сторони підписали декларацію про посилену оборонну і безпекову співпрацю як перший крок до Drone Deal. В Італії Джорджа Мелоні відкрито заявила про інтерес до спільного виробництва, передусім у секторі дронів.
Найважливіше тут те, що Україна просуває вже не модель “дайте нам більше”, а модель “будуйте разом із нами”. Київ пропонує Європі не лише потребу, а й компетенцію: бойовий досвід, швидкі цикли розробки, перевірені на фронті рішення в дронах, перехоплювачах і повітряній обороні. Британія майже одночасно з цими переговорами оголосила про найбільший свій пакет — понад 120 тисяч дронів у 2026 році, а також про поглиблення промислової співпраці з українською стороною.
Прем'єр-міністр Італії Джорджія Мелоні (праворуч) зустрічається з президентом України Володимиром Зеленським в урядових офісах Кіджі в Римі в середу, 15 квітня 2026 року — Алессандра Тарантіно
Як раніше оцінював Дейком, війна на п’ятому році переходить у фазу, де вирішує не тільки якість окремої системи, а здатність швидко множити серійні рішення на території кількох країн одразу. Саме тому Москва так нервово відреагувала на європейські виробничі плани. Російське Міноборони прямо назвало розгортання дронового виробництва для України кроком, який перетворює європейські країни на “стратегічний тил” Києва, а також оприлюднило перелік майданчиків у Британії, Німеччині, Данії, Нідерландах, Польщі, Чехії, Італії та інших країнах, пов’язаних із виробництвом дронів і компонентів. Це вже не просто інформаційний шум, а визнання того, що війна поступово заходить у промислову географію Європи.
У центрі всього цього залишається ППО. Зеленський прямо говорить партнерам, що Україні щодня потрібні ракети для протиповітряної оборони, а особливо — ресурси для Patriot, які можуть збивати крилаті й балістичні ракети. Саме тому Київ домагається, щоб європейські країни додавали кошти в PURL — механізм, який дозволяє купувати для України американське озброєння. Потреба тут не абстрактна: за словами міністра оборони Михайла Федорова, лише між листопадом і березнем Росія запустила по Україні 27 тисяч Shahed-подібних дронів, майже 600 крилатих і 462 балістичні ракети.
Це й пояснює, чому нинішня дипломатія Зеленського має такий нервовий темп. Він намагається вирішити одразу дві проблеми, які раніше існували окремо. Перша — дефіцит західних ракет і грошей. Друга — необхідність вивести українську оборонну промисловість із режиму виживання в режим масштабування. Саме тому в Берліні підписуються документи про обмін battlefield data, у Римі говорять про drone deal, а в Осло — про довгу оборонну співпрацю, а не разовий пакет. Європа для Києва має стати не складом, а співвиробником.
Генеральний секретар НАТО Марк Рютте, міністр оборони України Михайло Федоров, міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус та міністр оборони Великої Британії Джон Гілі, 15 квітня 2026 року — через Associated Press
У ширшому сенсі це означає ще одну річ. Росія погрожує європейським об’єктам не тому, що вважає такі плани символічними, а тому, що бачить у них зміну самої логіки війни. Що більше виробництво дронів, перехоплювачів, компонентів ППО й боєприпасів розподілятиметься між Україною та її союзниками, то важче буде Москві тиснути ударами по одному вузлу, одному заводу, одному тилу. Розосереджене виробництво — це не просто економіка. Це нова форма стійкості.
Тому поїздки Зеленського цими днями слід читати не як звичний дипломатичний марафон. Це спроба змінити саму формулу підтримки України. Не одноразова допомога, а спільний оборонний контур. Не лише постачання, а ко-виробництво. Не просто солідарність, а індустріальна інтеграція під тиском великої війни. І якщо цей поворот справді запрацює, Європа отримає не лише сильнішу Україну. Вона отримає власну, давно відкладену відповідь на питання, як виглядає континентальна оборона у XXI столітті.

